Арнольд Хенске, як його звали спочатку, народився в Амстердамі в 1912 році. Ім’я Мірін Дажо, що означає в перекладі з есперанто “чудесний”, “вражаючий”, він узяв пізніше, коли в нього відкрилися дивні таланти.
Уже в дитинстві з Арнольдом Хенске відбувалися незвичайні явища. Так, приміром, він написав портрет рідної тітки, про яку йому багато розповідали батьки і яку він жодного разу не бачив, оскільки вона безвиїздно жила в Південній Африці. Портрет виявився напродчут точним і вражав усіх, хто знав цю жінку.
Крім того в Арнольда з’явилась незвичайна здатність малювати увісні. Спочатку він дивувався, коли прокидався вранці й бачив, що його руки забруднені фарбами, а в кімнаті стоїть картина з його підписом. Виявляється він малював, не прокидаючись і нічого не пам’ятаючи про це. Ця здатність зникла через кілька років сама собою, зате з’явились нові й дивовижні дарування.
Дивні зміни.
Вони відбулися в житті Арнольда на 33-му році життя. Саме в такому віці Ісус Христос явився світу, а Ілля Муромець зліз з печі. Збіг, очевидно, не випадковий, і він мав для Арнольда особливе значення, перевернувши все його життя. Саме в цьому віці він, ненароком поранивши себе, переконався у своїй цілковитій невразливості. Зробивши це ще декілька разів спеціально, переконався, що рани гоїлися на ньому блискавично.
Це подіяло на нього так сильно, що він покинув перспективну роботу в дизайнерському бюро й перетворився на людину без професії. Хенске почав бродити по різних забігайлівках голландської столиці, у яких збиралася сумнівна публіка, де за помірну плату пропонував … прирізати його. Деякі відвідувачі, особливо будучи “підшофе”, погоджувались на цей ризикований експеримент, але, на їх подив, Арнольд завжди залишався живим і не ушкодженим. Скоро про людину, якій не страшні поранення, заговорив увесь Амстердам.
Мірін Дажо.
Незабаром Арнольд Хенске здобув незвичайну популярність не тільки в себе на батьківщині, але й у сусідніх країнах. Саме тоді він змінив ім’я на більш звучне – Мірін Дажо, з яким почав виступати в престижних концертних залах, збираючи величезну публіку.
Ось як описує його виставу один із очевидців: “Дажо, роздягнений до пояса, нерухомо стоїть в центрі сцени. Його асистент підкрадається ззаду й без попередження втикає в нього метрову рапіру в область нирок. У залі стоїть гробова тишина. Глядачі сидять з відкритими ротами й навіть ойкають, не в силах повірити в те, що трапилось. Однак підступу тут немає. Чоловік перед ними роздягнений, клинок справжній, а його кінчик сторчить попереду, отже, обман неможливий. Вражає те, що Мірін зберігає цілковиту незворушність, а на його шкірі не з’являється жодної краплі крові…” Можна було подумати, що це масовий гіпноз. Однак фотоапарати й кінокамери, які неможливо загіпнотезувати, демонстрували те ж саме.З Міріним Дажо завжди працювала ціла група помічників, які без зупину втикали в нього шпаги, ножі, стилети й дротики, тим самим перетворюючи його на своєрідну “подушечку для голок”. Іноді цих увіткнутих предметів виявлялось так багато, що Дажо був схожий при цьому на дикобраза.
Усі “самокалічення”, які невтомний артист робив над своїм тілом, здійснювались винятково зі сцени. Серед них були й такі, коли асистент за допомогою паяльної лампи спалював у Дажо волосся на грудях, або інший, не менш екстримальний номер, коли помічники обливали його окропом. Цікаво те, що після такого душу його шкіра навіть не червоніла, хоча від тіла ще певний час йшла пара. Скептики, які хотіли перконатися, що це був окріп, скрикували від болю, коли опускали у воду пальці.
І все-таки повністю неврзливим Дажо не був. Точніше, він міг вмикати або вимикати свою здатність за власним бажанням. Так, наприклад, одного разу він посковзнувся й зламав собу руку. Правда, він відразу увімкнув свій винчтковий дар, і перелом зник прямо на очах…
Спроби досліджень.
Такі спроби проводили неодноразово і медики, і біологи. За допомогою ренгена, яким просвічували тіло Дажо, було встановлено, що гострий клинок дійсно проходив через життево важливі органи: легені, серце, печінку, нирки, не завдаючи людині-унікуму ані найменшої незручності. А коли рапіру виймали з тіла, то на шкірі залишались ледь помітні вм’ятини, які відразу зникали на очах. Щоб остаточно добити професорів, Мірін якось навіть пробігся парком з рапірою всередині. Одного разу, перед тим як простромити його тіло, лезо розжарили до білого кольору, а ще іншим, змастили отрутою, але все безрезультатньо – Дажо завжди залишався живим і здоровим. Усе це викликало у критиків і дослідників абсолютний шок.
Однак у Дажо на цей рахунок було своє пояснення. Він щиро вважав, що в усьому цьому йому допомогають якісь надприродні сили. Дажо був переконаний, що не лезо проходить крізь нього, а він рухається крізь лезо, на цей час втрачаючи свою фізичну сутність. Іншими словами, Мірін був здатен переходити в так званий інший вимір.
Смерть Дажо.
Незважаючи на те, що Міріну Дажо гострі предмети не завдавали шкоди, люди, які спостерігали за його фокусами, часто втрачали свідомість. Так, наприклад, під час вистави в Цюріху рапіра, простромивши м’які тканини Дажо, зі скреготом зачепила кістку. Почувши цей звук, відразу кілька людей в залі сполотніли й знепритомніли. А коли в однієї глядачки трапився серцевий напад, то Міріну категорично заборонили виступати перед широкою публікою.
Він знову повернувся до своїх колишніх виступів у барах і забігайлівках. Під час однієї такої вистави Дажо навмисно проковтнув сталеву голку, яку потім збирався витягти із себе без наркозу хірургічним шляхом. Голка залишалась всередині його тіла дві доби, після чого хірург провів операцію. Здавалося б, усе пройшло благополучно – післяопераційна рана загоїлась прямо на очах. Однак рівно через десять днів після цієї події, Дажо не прокинувся вранці. А через три дні перебування в комі, раптово помер. Його друзі розповіли, що Мірін знав про наближення смерті і часто говорив їм про це.
Думки парапсихологів.
Мірін Дажо, безсумнівно, був медіумом, або, як тепер кажуть, екстрасенсом. Це означає, що він став посередником між фізичним і надприродним світом. Під час демонстрації своїх дивовижних можливостей Дажо переходив у іншу реальність, у якій його фізичне тіло ніби не існувало, а тому ушкоджувати “було нічого”.
Усе, що трапилось з ним, свідчить про умовність нашого існування. Іншими словами – фізичний світ, із його твердими й обмеженими законами, представляє собою тільки зліпок або проекцію незрівнянно більш глибокого й багатогранного паралельного світу…